Вона зайшла в дворик кав’ярні «Львівської копальні кави»,.
Там зібралося багато людей.
У рамках 23 книжкового форуму
Відбувалася зустріч з поетами.
Іван Малкович читав вірша – артистично, напористо.
Біля нього стояла Мар’яна Савка, чекаючи своєї черги.
Поряд, за столиком, сидів музикант Віктор Морозов – кум Мар'яни Савки.
Вона, жінка, що прийшла до кав'ярні,
Сіла навпроти сцени.
Для неї знайшлося місце.
Хоч довкола багато людей стояло.
Ти дивись! Добрий знак!
Насправді, весь день їй везло –
На чудові виступи, на приємні зустрічі.
Трохи втомилася.
Бігала із заходу на захід,
Від одного поета до другого.
Втомився і її телефон.
Добрі люди поставили підзарядити.
І вона підзаряджалась –
Словом і співом Малковмича, Савки та Морозова.
Наповнена світлом і теплом вийшла з кав’ярні.
Мала ще півгодини вільного часу.
Послухає вуличних музик!
Йшла площею Ринок.
Перше, що привернуло її увагу, -
Чотири молоді танцюючі пари.
Вони водили танго на майданчику біля Ратуші.
Мабуть, професійно займаються танцями! – подумала.
Сіла за столиком,
Щоби поспостерігати за танцівниками.
Через два столики від неї присів хлопець.
Він глянув їй в очі, усміхнувся.
Кивком голови запросив до танцю.
Вона помахала: «Ні» Не вмію!»
Він заговорив англійською: «Ходімо!»
«Та ні. Я не вмію танго! Давно не танцювала».
«Пішли!», - наполягав він, при цьому мило усміхаючись.
Ех! Була не була! Вона пішла.
Хлопець, майже удвічі за неї молодший,
Водив її майданчиком.
Вона плутала кроки, вчасно не розверталася,
Але він не сердився, щиро усміхався і тільки промовляв:
«Good! Good!»
Вона напружувалась –
Востаннє аргентинське танго танцювала, мабуть,
Як була такою, як оцей парубок.,
А потім віддала своє тіло в руки молодикові:
«Води!»
І він водив,
Як Бог!
А вона хихотіла, як дівчинка – доросла осіння жінка.
Вона забула, що десь у бруківці загубила набійку з правої туфлі.
Вона не бачила, що светр на її плечах – навиворіт.,
В кав’ярні поспіхом знімала і вивернула.
Вона танцювала і світ танцював довкола.
Люди дивилися і не насміхалися, а усміхалися.
Мелодія на мить затихла.
Вона подякувала хлопцеві і хотіла, було, піти.
Але він сказав англійською: «Ні! Ще не кінець!
Не можна залишати чоловіка, не дотанцювавши до кінця».
І вони дотанцювали.
І тоді він вклонився й подякував їй, а вона йому.
Звечоріло. Місяцеві б вийти на потемніле небо.
А вийшло сонце!
Вона не запам’ятала, як його звати,
І він, мабуть, не запам’ятав, як звати її.
Але це неважливо.
Головне, що вони сьогодні, по завершенні 23 Книжкового форуму у Львові
танцювали аргентинське танго –
Він бездоганно, а вона плутаючись у його ногах
З накинутим навиворіт светром.
Що не твір, то нова знахідка! І чудова! А чого варті рядки: ... вона хихотіла, як дівчинка – доросла осіння жінка.
Вона забула, що десь у бруківці загубила набійку з правої туфлі.
Вона не бачила, що светр на її плечах – навиворіт... Дякую.
