Укрилось небо сірим покривалом,
Сховався обрій у дрібних дощах,
Даремно знову тебе я чекала,
Лише краплини падали на дах.
У шибки монотонно вони бились,
Збирались у калюжі під двором,
В тепло і світло до мене просились,
Щоб снитись знову одиноким сном.
В мобілці ні дзвінка, ні есемески,
І в електронній пошті лише спам,
Скипає чайник паром і гротеском,
Звичайний і буденний долі злам.
У кожної таких під сто історій,
Не те що сліз, не вистачить дощу,
Я знов чекала, ти знов не приходив,
Розплачусь, розізлюсь та все ж прощу...
В чеканні звично проведу я вечір,
Під шум дощу, без зайвих сподівань,
Схололий чай, платком укриті плечі,
Й безсоння сірих дощових світань.
дякую
