Десь на Олімпі, де хмари м'якенькі,
У богинь та богів відбулись посиденьки.
Може еліта щось святкувала,
Чи то нудьга їх усіх позбирала.
Смажила м'ясо сама Артеміда,
Всі смакували, велася бесіда.
Барменом був жартівник Діоніс,
Його напій корективи і вніс.
Тих посиденьок підвищив він градус,
Кожен почав визначати свій статус.
Хто головний, а хто другорядний.
Зевс гримнув - Я! - був вже "нарядний".
Шваркнувши блискавку, він розійшовся
По їх самолюбству добряче пройшовся.
Боги весь час між собою "кусались",
Та проти Зевса взяли й об'єднались.
Раз ти така надзвичайна істота
Й наша ніщо не вартує робота,
Сам управляй! На тім порішили
І на Олімпі самого лишили.
Зранку прокинувся. Що вчора? Завіса...
Гарна сивуха була в Діоніса.
Раптом згадалось володарю неба,
Яка відбулася з ним вчора халепа.
Та визнавати не хоче помилку,
Бажає провчити нахабну профспілку.
До Посейдона у царство подався,
Чхнув ненароком - без флоту зостався!
Сваривсь нецензурно, казали акули,
Бо дійство те бачили, все добре чули.
У світі Аїда як порядкував,
Доручення дивні чортам роздавав,
Та слухать його вони не хотіли,
Смолою обляпали, ще й хихотіли.
В Аресове військо командувать вліз,
Та наче Сусанін завів тих у ліс.
Ще боком все вилізло у Аполлона,
Як вкручував лампочку - спала корона!
Розсердився, плюнув та здатись не хоче.
Піду керувати я в царство дівоче!
Там усе просто Зевсу здавалось.
Щось дуже страшне за ним з лісу гналось,
Була в Артеміди там лапа ведмежа.
В покоях у Гестії сталась пожежа.
Від яблук пізнань скрізь валялись огризки,
У царстві Афіни розплавились мізки.
Коли зазирнув в Афродитин він клуб,
То встав його дибки... доглянутий чуб!
Все! - крикнув - Здаюся! Нема більше сили!
Я все оцінив, що раніш ви робили!
Вернулись, пробачили і обнялися.
Та кожен у справах своїх розійшлися.
Історія ця хоче всім нам сказати:
Не може сама голова існувати.
Не тільки наш Зевс, ніхто би не зміг,
Прожити без серця, ходити без ніг.
Гарний вiрш, Iрин Ка. Точно ви вiдзначили, що культ особистоcтi нiде не повинен проявлятися. Не можуть якiсь люди бути завжди правi. Це у вас така iсторiя з елементами жарту, iронii, у стилi "Енеiди" Котляревського, то ж у Вергiлiя була трагедiя, а вiн переробив ii на комедiю.
Тiльки от тут персонаж Сусанiн якось не звучить, бо когось приводять у приклад, якщо вiн жив ранiше. А тут же давньогрецькi боги жили до нашоi ери, а Iван Сусанiн - у 17 столiттi нашоi ери. У античнi часи про нього ж нiхто не мiг знати. Може вам цей рядок трохи змiнити - "Та наче звiр дикий завiв тих у лiс".
Дякую Дмитре, як Ви вірно відзначили це жарт та іронія тому і Сусанін Там же Зевс у мене лампочки вкручував, а вони з'явились ще пізніше ніж вище згаданий персонаж Завжди Вам рада.
"Не може сама голова існувати.
Не тільки наш Зевс, ніхто би не зміг,
Прожити без серця, ходити без ніг".
Ой і гарно! Чудово!!! Додайте до цього ще мою любов до міфологічних образів і тоді може і уявите, як сподобався мені цей ваш вірш!
До речі, якщо буде вільний час і бажання, то запрошую вас на мої "міфлогічні" вірші "Протисилай и Лаодамия", "Лаокоон", "Баллада о гладиолусе" а также навіяну античністю "Судьбу Афін". Коли буде вільний час. Ще раз дякую вам за ваші чудові поезії.