Стоїть планета на пуантах,
Поволі гаснуть вогні рампи...
В кордебалет списали приму –
Колись всесвітню балерину.
Колись на сонячній орбіті
Так танцювала фуете...
Від її ніжок Місяць сліпнув...
Минуло літо золоте.
Та ще тримається планета
На пальцях позбиватих ніг
І вірить, що вона Одетта,
А навкруг неї – білий сніг...
А режисер – пияк ледачий –
З похмілля спати заваливсь...
Вона ж – пух лебединий бачить
І рветься крилами увись...
Сподобалось! 
Дякую!
