Час поневолень прийшов по генним зривам воль
Прийшов мов невідомий потяг з глибин порталу
Все відчинилось в просторінь життя окресливши пароль
Кинутий звабливим кометасом в юрбу невинного загалу
Крізь звиви мов пісище сипле під броню фортець
Кричать поранені в уламках сфер прокльоном світу
Тюрма народив без питва шукає загублений корець
Серед містерії гріхів питаючи для свята квітів...
Їй сниться засніжений Руан і все минуле в латах міці
Всі втрати гніву вітражних див пристойної столиці
Коли недоля змахне крилом пір'їнкою розмеже грати
Крізь муки творчих сил полине тіло по стигмати
В останній бій поволі з сльозою неньки білих ран
Тож проведи по колонаді янголів рятуючи її майдан
Безшлюбно кинувши у вир серця останньої когорти
Обвугленим вікном серед зими зостанешся в полоні
Розкутих мрій потічок з двурічь шаленої аорти
Злякавшись тиску мегатуд заграви очей з ікони
Все що пройдено космогонізмом шляху молодої хвилі
Гейзером перевтілень тремтить рубіж протимая цілі
Ніхто ніхто, не зміне за нас льоту по над нивами
Країни стиснутої в берегах відчаю в рифльоні брами...
