Цілував якийсь напис-тату
На її білосніжному тілі,
Хоча знав, що цілую не ту,
Що в цю мить маєм різні ми цілі.
Вона хоче, щоб я покохав,
Щоб зостався в цю ніч разом з нею.
І з-поміж всіх сумісних забав
Її пестив й леліяв, як фею.
Вона прагне моєї душі,
Вона хоче також мого тіла.
Буде поруч в далекій глуші,
Їй не треба машина і вілла.
Обіймає й цілує в уста,
Я вдихаю її солод-запах.
Посміхнулась – вона все ж проста,
Не знайдеш таку в тисячах мапах.
Її очі мене на обід
Ненаситно і швидко з’їдають.
А на грудях у неї вже піт,
І все нижче краплинки стікають.
Не залізний же я чоловік:
Обіймаю й роблю свою справу.
Трішки згодом вологість повік
Помічаю і душу, як лаву…
Так палає, гаряча така
Від кохання страшного до мене.
До руки доторкнулась рука,
Але ж серце моє-то студене.
Поки-що я залишуся тут,
Разом вип’ємо кави уранці.
Але зрештою це – глухий кут.
Пасажири із різних ми станцій.
***
В світлі дня я побачу «не ту»
І не вразять твої груди білі.
Я забуду твою простоту.
Зрозумій, просто різні в нас цілі.
