Десь в держхранах, в фоліантах
Занотовано їх сни.
-Ах, які чудні таланти,
Скільки свіжості й весни!
Ну і хай незрозуміло,
І народ їх не чита.
Та зате, яка в них сила
І яка дзвінка строфа!
Ці творіння – на убрання
В найпишніший світлий храм.
Все одно святе писання
Зрозуміть не в силі хам.
Тії вірші – на плакати,
На серветки й ширпотреб.
Все одно ніхто читати
Не спішить той вінігрет.-
-А із музикою злились
Всі ті сни, щоб люд тремтів?-
-Не на те боги трудились,
Щоб гультяка паленів.-
-Може ті дзвінкі волання
В силі кинути на дзот?-
-Поетичнії страждання
Зрозуміть не в змозі хлоп.-
-То ж чому Великий батько,
Непідкупний наш Тарас
Пам”ятається нащадкам
У віршах, як божий глас?
У піснях в весільнім крузі,
На вишиванках святих.
Ті молитві в вічній тузі –
У простих словах для всіх.
Батьку, батьку не повірю
Тому аханню „спеців”.
Пишу так,щоб мою ліру
Заспівать народ схотів.-
1996
