Я вже тебе не кохаю
кохаю, кохаю, кохаю...
І більше тобі не належу
належу, належу, належу...
До ранку вже не чекаю
чекаю, чекаю, чекаю...
Зустрівши очима не стежу
стежу, стежу, стежу...
І тебе нізащо не пробачу
пробачу, пробачу, пробачу...
Сама сумувати не сяду
сяду, сяду, сяду...
Поглянь, я зовсім не плачу
плачу, плачу, плачу...
"Все здолаєм"- Кажеш неправду
правду, правду, правду...
Кожна фраза важка як цеглина,
Крик гордині - небачена сила.
Та душа мов маленька дитина
Від тих слів лиш відлуння ловила...
Гарний вiрш, Iрин Ка. Це точно, душа - то такий елемент специфiчний, дуже загадкова субстанцiя. Завжди у неi оригiнальний тактичний хiд, стратегiю i тактику ii зрозумiти непросто. То згадався мультик, ну, якщо мовою оригiналу, "Сказка о старом Эхо". Як Лисеня подружилося з Вiдлунням, а потiм батьковi Лису про це розказуе. А Лис каже - "З Вiдлунням нецiкаво гратися - Ти йому "Доброго ранку" i воно тобi "Доброго ранку", ти йому "До побачення" i воно тобi "До побачення", якось нудно з ним. А Лисеня каже: "Е, нi, мое Вiдлуння не таке, на "Доброго ранку" вiдповiдае: "Як живеш?"
Тiльки от у вас 11 рядок трохи коротший у порiвняннi з 15. Може вам туди додати ще слова "та й" - "Та й сама сумувати не сяду". А у 13 рядок, аби яскравiше звучало, можна додати слово "лиш" - "Поглянь лиш, я зовсiм не плачу".
Дуже гарно, Іринко! Я про тебе нічого не знаю, знаю, знаю, знаю,..
І знати нічого не хочу, хочу, хочу, хочу...
І згадувати про тебе не буду, буду, буду, буду...