А ми з кумом в Буковелі ( Гумор із циклу «Куміада»)
Лижний спорт не для слабких,знають це і діти.
Але вмовив мене кум в Буковель летіти.
Й не біда,що ми із ним зроду лиж не мали,
Побувати у Карпатах давно планували.
Вже на місці ми купили «Калганівки» кварту,
Поселились у готелі й граємо у карти.
-А давай,-говорить кум,-будем так змагатись:
Хто програє,першим буде із гори спускатись.
Допили ми «Калганівку», полягали спати,
А вже вранці своє слово мусив кум тримати.
Я не знаю,як він зліз на слизьку вершину,
Але я це не забуду,мабуть,аж до згину.
В голові моїй,як рій, все гуде, стрибає.
А от кум мій молодець,похмілля не знає.
Я ледь лізу догори, він вже- вниз стрілою.
Пролетів так метрів двадцять і щез за горою.
Я ж у руки лижі взяв, послав усе к бісу,
Навпростець у свій готель почвалав я лісом.
Сніг іскриться,промениться, цінькають синиці.
Йду-повзу, аж раптом зирк: кум мій на ялиці.
Лижі,наче парашут,зігнуті дугою,
І мій кум висить на них униз головою.
Це видовище мене дуже насмішило,
Я кричу:-Ти як отам опинивсь,чудило?
Але він ні пари з вуст,немов лялька з вати,
Довелося МНС йому викликати.
Визволяли мого кума цілих сім годин,
А він став посеред лісу,як поважний чин,
І говорить: -Це для мене був хороший тест,
От тепер майнемо,куме,аж на Еверест.
