Сивокорі мої ясени,
Що стоять край села на дорозі,
Зажурилися дуже вони
І боротися з вітром не в змозі.
Дошкуляють холодні вітри,
Не захищені вже хмільниками.
Одинокі мої ясени,
Я думками сьогодні із вами.
Пам’ята́ю: було́ як коли́сь -
Ви тихе́нько собі підроста́ли,
Гіллячка́ми тягну́лись увись
І біди, та печалі не знали.
Були прихистком ви для людей,
Що тоді в хмільниках працювали,
Часто чули чарівних пісень -
Хмелярі їх так гарно співали.
Та пройшли, промайнули літа -
Вже й шпалеру зрівняли з землею.
То ж дорога змінилась – не та,
Ясени лиш стоять понад нею.
Зажурилися ви без пори,
Не щебечуть і птахи у кронах..
Одинокі мої ясени,
Ви приходите часто у спомин.