Ти - жінка, ти - окраса світу,
Світилам майже ти рівня,
Оспівує хтось у сонетах
Таке земне твоє ім’я.
Хтось оголошує турніри
І, навіть, війни в честь твою.
Веде казкові хтось вітрила,
Щоб довести любов свою.
Антична ти богиня й мати,
У світ приносиш ти життя.
Та хочеться мені спитати:
- Чи ти це знаєш до пуття?
Коли одвічного кохання
Приходить довгождана мить,
Чи ти даруєш те натхнення,
Що чистим полум’ям горить?
Чи нерозумно і зухвало,
Кричиш - зробивши хибний крок.
Чи перше і святе кохання
Ти піднімаєш до зірок?
Жадана, мила і єдина!
Віч-на-віч! Лише віч-на-віч...
Та коли руки обтирають -
Ти вже не жінка - ти вже річ.
Коли, щоб догодить нахабі ,
Цигарку, чарку в рота пхнеш,
Гадаєш ти, що то кохання?
Гадаєш, що він любить теж?
Ти ж жінка! Ти - окраса світу,
Світилам майже ти рівня!
Не оскверняй же чисте й ніжне.
Земне й святе своє ім’я!