Одного разу на весні, вовк вирішив зізнатися в коханні, лисиці, панночці прегарній.
Зібравшись силами й душею, нарвавши жмені орхідеї,скотився з пагорба у двір та чуждим голосом завив:
---Привіт руда! Відкрий будь ласка двері, та подивись на мене, о молю! Не можу дихати без тебе, і вию вже я на зорю!
Вона, тихенько скинула засув та глянула йому у вічі, і зрозуміла, той ще жук, кохання хоче не на вічно. Тоді спокійно, лагідно та ніжно до нього мовила слова:
---Кажеш кохаєш? Жити вже не можеш? Зі мною хочеш бути все життя?
Вовк відповів:
---Все правильно ти зрозуміла, вже третій день, я як без сна. Все думаю лише про тебе! На світі кращої нема.
Руда всміхнулась і протерла очі, та далі мовила таке:
---Для мене зробиш все? Чого не схочу?
---Все що завгодно милая моя! - сірий кричав піднявши очі.
---Хоч курку принесу, або свіже теля!
Як зарегоче вона тоді, як кине квітами в лице:
---Це добре все мій дорогенький, та ось проблема є одна, дивись туди, хіба не бачиш, он жінка йде з сокирою твоя!
