Мимовільний схлип. Як подих. Як кліпання. Мить і не помітно. Порошинка в око потрапила.
Було? Не було? Око вже винесло. Серце приховало.
Чи здалося?
Мовчання засипало. Час замів. Спогади розвіялися.
Що там завмерло у бурштині? Що за образ заморозився там. В глибині очей? Не роздивитися.
Чому ж завмерло усе навколо? Чому вмер сам час? Невже зупинився? Ні. Триває досі.
І все ж таки зупинився. Хоч і цокає мірно годинник. То чийсь інший час. Якісь чужі хвилини.
Чому ж і досі чую той цокіт? Як схлип. Помножений на вічність.
