Герберт Нойфельд / Herbert Neufeld
Подруге дней моих... былых (уже ли?)
Тех... ещё быть может – не суровых
А ныне канули... сермяжные (прости им
Лета!), в душе моей угаснув не совсем...
Взметает декабрь сугробным океаном средь полей
И стелет отовсюду хрустально-оркестровый свой убор
Иль думами, думами... гусе-лебедиными прядёт узоры
В такую пору насмерть замерзать для нас – неново
А... и сквозь иней вечно зеленеть, конечно, не новей
Цікаво. Тут уривки-ремінісценції з різних поезій Ви, Герберте, сплели воєдино - і вийшов вірш? Тут і "подруга дней моих суровых", "Роняет лес прощальный свой убор", і "в этом мире умирать не ново, но и жить, конечно, не новей..." і "думами, думами, наче море кораблями, переповнилась блакить..."(пишу по пам'яті, можлива неточність). Герберте, мені хотілося б зрозуміти вас. Як ви сам трактуєте цей твір?
Дорога пані Світлано, дякую Вам за коментар та за запитання. Тут Ви майже всі "ремінісценції" чутливо вгадали, додаю іще: "Я Вас любил, любовь ещё быть может..."; "И ель сквозь иней зеленеет...". Цей вірш-експерімент (сподіваюся дуже, що його не буде віднесено до категорії "поліплагіату", тощо...) народився на тлі моїх роздумів про ставлення С. Єсеніна до творчості Пушкіна. Я цілком свідомо позичаю тут мотиви з різних творів пробуючи шляхом, так би мовити "остраненія" (мабуть не зовсім вдалого, даруйте...) обнажить акцент на висловлюванні: "сквозь иней вечно зеленеть", як потенційної метафори нашого (людського) життя взагалі, в розумінні: /круглый год сквозь "иней" зеленеть/. Але саму тему взаємин Єсеніна и Пушкіна, яка мене дуже цікавить, охопити не просто. Цей твір, мабуть лише один маленький експеріментальний фрагмент спроби інтерпретації певних мотивів творчості шляхом віршовання, якій я далеко іще не засвоїв, але вважаю дуже цікавим, та потенційно продуктивним. З повагою, Герберт
Як завжди цікаво читати ваші коментарі, Герберте. Так, спроба вашого експерименту може бути сприйнята по-різному. Мені особисто було незвичайно цікаво прочитати саме не переклади, а ваші власні твори, хоча і переклади - річ чудова. Звичайно, писати чужою мовою вірші - це, напевно, мало хто з нас може, хіба що справжній поліглот-профі. А ви це спробували, молодець! Писати російською для нас, українців, - неважко, хоча і тут слід володіти мовою на 100%.А проблема ставлення Єсєніна до Пушкіна - також цікава. Пушкін для усіх наступних рос. поетів - еталон поетичної майстерності,
геніальності.Між народженням Пушкіна і Єсєніна - майже сто років, але, думаю, їх багато що єднає, в першу чергу - рос. менталітет, "загадочная русская душа" ... Цікаво спілкуватися з вами, Герберте, за що вам вдячна. Скажіть, Ви, напевно, маєте влвсні вірші німецькою? Цікаво було б прочитати тут, на сайті. можливо, Ви надрукуєте щось своє німецькою, я б спробувала прочитати? Успіхів Вам у всіх справах.
З приводу віршування німецькою маю Вас, нажаль, розчарувати, пані Світлано, пробачайте. Не пишеться. Лише от зважився на ті переклади, що Ви можете побачити тут на сайті. Щодо "загадочной русской души" у поезії та менталітетах, то здається, "вкаїнська душа" аніяк не менш "загадкова". На мій погляд можна, дискутувати неабиякій вплив Пушкіна, Блока, Єсєніна у творчості Павла Тичини. Щоб Вас трохі розвеселити подам таку "сумасбродну" гіпотезу, що у відомому Вам, напевно, вірші Тичини: "Зоставайся, ніч настала..." там де йдеться про "Спать мене поклала Тала..." не можна повністю виключити, що Тала - це ТАтьяна ЛАріна, та йдеться, скажімо, про її знаменитий "сон". А коли серьозно, то оскількі Ви питали, що я іще пишу українською мовою, то якщо буде час і бажання, загляньте, будь ласка, на цьому сайті у бібліотеці до Павла Тичини, там у розділі "Критика" передруковано мою статтю із "Дзеркала тижня" 2010 року під назвою "Кого ховає Тичина у "Похороні друга?"" Коментатором статті там виступає мій тесть - Євген Сверстюк. Дякую іще раз за Вашу любов до Тичини, за теплу й послідовну підтримку, за дуже цікаве спілкування та за Вашу гарну творчість, Вітаю щиро, Герберт