Нарешті літо настало,
І сонце на небі горить,
Але чомусь щастя не стало,
Прийшла в світ сумна мить.
І живеш ночами надворі,
Повітря прохолодне їсиш,
Заглядаєш угору на зорі,
Та з другом так годину сидиш.
А друг лиш махає хвостом,
В ньому нема цих прооблем,
Іде за тобою слідом,
Добрий пес і повно дилем,
Не залишають душу твою,
Та падають всередині дощем,
Піду до ставка постою,
І увінчаю ніч цим кінцем.
Та не лише закінчилася ніч,
І сум в одну мить швидко згас,
Тепер в голові одна річ,
Як припините той сказ,
Що смуток швидко спинив,
Запаливши в душі лиш вогонь,
Свідомість так захопив,
Що не залишитись більш осторонь.
І включився рішуче в життя,
Не шкодуєш такого слівця,
Щоб не пожалів, не було каяття,
Стоп... Наступна історія ця.
