|
Хто був хоч раз в нашім селі,
Й побачив всю красу природи,
Той без вагання у душі,
Чекатиме іще нагоди,
Щоби побути в тім єстві,
Пройтись травою понад річку,
Коли співають солов’ї
І звеселяють день і нічку.
Не даром й Моршин тут стоїть,
Межа в межу, в однім масиві,
Й стоятиме ще много літ,
На тій природонці красивій.
Сюди з’їжджається народ
З усіх кінців Вітчизни мої,
Бо тут й повітря йде з висот
Карпатської ялини й хвої.
Джерела скрізь цілющі б’ють.
Вода із них – здоров’я й сила.
Її з давен, як ліки п’ють
Бо їх природа породила.
Моє село - це мама й тато,
Котрі життя мені дали.
Моє село і в будень свято, -
Його нам треба берегти.
Моє село - це спів пташиний,
Це запах трав, це шум полів,
Це труд трудящий, незборимий,
Й колиска дочок і синів.
Село моє - не розхвалене,
Таких в Вкраїні вдосталь є.
Воно в садах, усе зелене,
І вже століттями живе.
Моє село було і буде
В віках на вкраїнській землі,
Бо в нім живуть й працюють люди, -
Славні господарі свої.
Моє село - частка держави,
Це, як цеглина дому є.
Хоча не видно його слави,
Та силу й міць краю дає.
Моє село - нас всіх гуртує
У дружню вкраїнську сім'ю,
Й підтримку тих, хто воює
За долю нашу і свою.
Село моє, - не раз я мару
Тобою, миле, і у сні.
Тому, хоч так, надам я славу,
Сказавши слово у вірші.
ID:
740551
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.07.2017 17:05:13
© дата внесення змiн: 04.07.2017 17:10:44
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
