Чому я покохала?.. я не знаю…
Побачила на фото сірі очі,
Русявих хвиль волосся дивний шовк
І руки, що дарують силу й захист…
Мені тоді тепліше стало в раз,
Коли я споглядала в моніторі
Твої веселі розума думки.
Вірші, що дивували розумінням
І так яскраво бачилось уміння
Знаходити прості, ясні слова…
Як паморочилась голова,
Коли читала дивні речі…
Мені здалося, що на плечі
За все життя моє уперш
Мені накинули хустину…
Доле моя, як павутину
Ти тихо плів нитки-слова.
Як паморочилась голова…
Тоді ніяк не розуміла,
Що відчай підштовхнув на шлях
І я стрибнула…
Наче птах, якого знищувала доля
І для якого тиха воля
Була важніше за життя!
І ось тоді із небуття
Прийшла любов з ниток спасіння…
Не знала я, що павутинням
Колись назву твої слова.
Як паморочилась голова…
Я забувала де знаходжусь?
Куди іду? Що буде там?
Мені здавалось, що ти сам
Для нас вже вибрав всі дороги…
Байдуже було, що убогі
І не виразні ті стежки…
Я йшла туди де був лиш ти…
