Україна… Найкраща у світі земля.
Я люблю її дуже. Та ось в чому діло:
Ця планета, цей всесвіт — ніяк не моя
Справжня, сута Вітчизна. Бо я не є тіло.
Я — духовна душа. Я не звідси. Мій дім —
Боже царство, нетлінна реальність духовна.
Тож нічого я тут не вважаю своїм.
Я — душа, вільна, вічна і радості повна.
Україна… То що є для мене вона?
Місце, в тілі оцьому де я народився,
Де прожив все життя і де вже сивина
Наздогнала мене, де я Богу згодився.
І для мене це обітована земля,
Край призначення, край слугування земного,
Де смиренно служив і служитиму я
Всім істотам живим і Всевишньому Богу.
Із циклу віршів 2014 року "Хлібне поле і неба блакить" www.PetroRuh.com/2014.html
