Ти десь стоїш, здається, на межі,
Тебе обсіли люди наче мухи.
І мутять взір прокляті міражі...
Якісь, допіру, дивні твої рухи.
Ступила тихо десь на край межі,
А потім що? А що там поза нею?
А в голові картинки-вітражі:
Як буде там її поза межею?
А що, як стане хтось на ту межу
І будуть там її шукати діти?
Сказав Господь: "Межу я стережу,
Куди ж я потім маю їх подіти?"
Забула враз образи на життя:
- Чи я здуріла? Як же мої діти?
Прийми, о Боже, страх і каяття,
Дозволь з дітьми про щастя гомоніти.
Нехай вузька стежиночка її
Не привела до принца й до палаців,
В її малесенькій, та все ж сім'ї
Ніхто руками гідність не замацав.