Вона раптом зреклася того, що любила.
Не тому, що тепер така мода зрікатись,
Вона просто взяла і забула, згубила,
чого серце любило торкатись.
Заржавілі замки на мостах ще висіли,
ще гуляло у парку бабине літо,
А вона вже зреклась і не хтіла
З тягарем мандрувати по світу.
Її розпач в очах відблищав -
Більш не буде.
Її серце надіялось -
Знає, що марно.
А тепер вона з гордістю все це забуде
І не піде з сльзами , попрощається гарно.
Їй співатимуть ніжно і квіти, і люди,
Від чужих берегів коли буде вертатись.
Одного лише в серці вона не забуде:
Як того, що любила, училась зрікатись.
