Порозкидались, погубилися на вулиці слова.
Їм не хочеться, щоб ними керувала голова.
А захотілось влаштувати невелике повстання.
Це було не вперше і точно не востаннє.
Кричали людям вслід всілякі непристойності.
Не думали й сумніватись у власній законності.
Не знали, що робити. Брехали людям в очі.
Співали серенади. Сварились серед ночі.
Робили, що хотіли. Не думали про наслідки.
Та втрапили самі у свої власні засідки.
Забули всі слова. З'явилась мова тіла.
Але це все не те, чого вони хотіли.
Котилися слова по вулиці безмрійно.
Боялись, що забудуть люди на постійно.
Слова мовчали, бо їм не було що сказати.
Придумали, що варто змиритись і чекати.
Аж ось слова уже пишуть гарні вірші.
І стали люди навіть якось щасливіші.
Слова пісні складали, зізнання у коханні.
Збагнули, що програли у цім протистоянні.
Порозкидались, погубилися на вулиці слова.
Їм не хочеться, щоб ними керувала голова.
А захотілось влаштувати невелике повстання.
Це було не вперше і точно не востаннє.