|
Вже більше не буде так солодко,
Мені так холодно,
Що й шкіра,
Не втамує вовчого голоду.
Люди вбивали тварин,
Щоб зігрітись від холоду.
Власні шкури продали
За нещирі ілюзії,
Бо найгірша помилка
В житті -
Це просто вірити людям.
Я ,вкотре, сп’яніла від горя
Напишу історію,
В якій ,наприкінці,
Нас не буде двоє.
В Норвезькому лісі,
Ще й досі блукать демони.
Вони не знають,
Де вони?
Казки братів Грімм були,
Не завжди веселими,
Не завжди солодкими,
Так багато холоду
В лісі чорному.
Домовик повісився,
Шарль Перро застрілився.
Попелюшка плакала,
А Червона Шапочка -
То ,насправді, вовк.
В Андерсона, - шок
Від таких думок.
Від неспокою,
Губи завмирають.
Ті, що нас кохають,
Потім залишають.
Біля стін повалених,
Біля шафи
В Нарнію,
Хто коли захоче,
З тим і попрощається.
Тому більше не буде
Так солодко.
Я вже не відчую твого холоду.
І тільки серце виводить сірі літери,
Де пише про нас із субтитрами.
Бо розбиту чашу втрачено,
І ми –страчені, серед світових епох.
У лісі стало холодно й страшно,
Я йду, навколо перевертні,
І в мене ,мабуть, немає жодного шансу,
Щоб дійти до будинку.
В якому родина,
Де бабуся плете нові шкарпетки,
Де кіт Том сидить біля каміна.
Та навколо мене темрява люта,
І я ловлю за руки грудня.
І ,можливо, ми станемо частиною
Книги,
І про нас інші поети напишуть.
Та справа не в тому,
Зовсім не в тому ,милий,
Що нас автор вирішив вбити.
Просто ми герої із різних творів,
Яким більше не зустрітися знову.
ID:
763447
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 02.12.2017 02:34:22
© дата внесення змiн: 02.12.2017 13:16:34
автор: Сюзанна Мотрук
Вкажіть причину вашої скарги
|
