Акцентний вірш(лат. accentus: наголос, слово і versus: повтор, поворот) — тонічний вірш, ритміка якого ґрунтується на відносному врівноваженні кількості наголосів, тобто на однаковій кількості акцентів (від одного до чотирьох) у версі* при різній кількості ненаголошених складів у межах віршових рядків та між наголосами в середині цих рядків, динамічніший порівняно з дольником чи тактовиком.
Кількість складів у рядку та ненаголошених складів довільна, непередбачувана, найпоширеніші триіктовий та чотириіктовий верси, часто спостерігається їх чергування: чотири — три — чотири — три. Коливання кількості акцентів у версах зумовлене межами ритмічної норми, завдяки якій досягається єдність вірша, воно ритмічно урізноманітнює акцентний вірш:
Моє серце прагне неіснуючих квітів.
Моє серце квітне у болях шукань.
Я не сам, я не сам на світі
Моя буря у фарбах світань (М. Семенко).
Акцентний вірш вважається однією з основних версифікаційних одиниць тонічної системи, завдяки йому посилюється ритмо-інтонаційна динаміка поетичного мовлення, збільшується роль мовних відрізків у наголошеній позиції, пауз тощо. Найстрогіша його організація спостерігається у райошниках із парним римуванням.
Акцентний вірш запроваджувався символістами («Хвала Сонцю» В’яч. Іванова, «Блакитна панна» М. Вороного), посідав помітне місце у доробку В. Маяковського та ін. футуристів, які полюбляли чотириакцентовий верс. Одним із перших висвітлив специфіку акцентного вірша у праці «Вступ до метрики. Теорія вірша» (Л., 1935) B. Жирмунський.
*Верс, або Віршовий рядок(нім. Ziele, англ. line, франц. vers, польс. wers, рос. строка, стих, лат. versus: лінія, риска, рядок вірша), — єдність будови віршового рядка відповідно до нормативів віршування (розмір, ритмічна композиція, довжина); іноді зображується у вигляді графічно фіксованого дубліката (версетів), який відтворює самостійну лінію тексту, його інтонаційно-структурну специфіку, відмінну для кожної версифікаційної системи (квалітативної, квантитативної, силабічної, силабо-тонічної, тонічної) і водночас розмаїту в межах кожної з них. Контур верса виявляє його внутрішнє відносно стійке і водночас гнучке інтонаційне членування, позначене у середині рядка завдяки особливій паузі — цезурі, а наприкінці — клаузулі, що спостерігається у різних типах віршування. Воно може не збігатися із синтаксичним членуванням, відображатися паузами.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 47; 167 (Енциклопедія ерудита)
Гарна інформація, от якби ще наші так звані ,,деякі поети" та притримувались правил віршування, а то інколи як напишуть бо зна що: щось трішки схоже на заримоване базікання, вважабть себе геніальними. Пишуть: ,, а нас же читають".