Поезія – це вічне джерело,
З якого п’ють, та випити не можуть.
В святій душі воно живе й жило,
Це правди шабля і міцний шолом,
Це і покара, й нагорода Божа.
Сьогодні знов замислитись пора,
А хто ж поет? Провидець словоблудий?
Це він думки в один букет збира,
Котрі і час ніколи не стира,
Безсилий перед ним і сам Іуда.
Поезія – то вись і глибина,
Таврована пророчими словами.
У ній є все: й непрощена вина,
І із собою у собі війна.
Її не п’ють поетики, так звані,
Бо є в ній та магічна сила слів,
Де кожен звук – чуттю і серцю рана,
Що виливається у вірші і пісні.
Й живе тоді він не в блаженнім сні,
А трунок п’є із Вед і сур Корану.
Поезія – то мед і гіркота,
П’ючи які, впивається не кожен.
Митцю тісна корона золота,
Не обере він долю і крота –
На землю грішну посланець він Божий!
24.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Пречудові, мудрі слова!Слова майстрині - поетеси!
Хай Ваша зірка в небі не згора!
Вірші ж завжди нас тішать,в різні часи.
З наступаючими Вас святами!!!
Обираю 
Гідно, землячко! Та "оетики" вже трохи... розбігаються і... тонуть, але все ще пускають бульки... 
Гарно і правдиво.. Якось би все було, тільки б не війна... 
