ПРИГНІЧЕНИЙ ДОЛЮ ШУКАЄ
Вечоріє смеркає
день божий минає
як вчора так і нині
пригнічений долю шукає.
Зажурилось село і місто
і питають в царя у столиці
чому із чорної муки тісто?
пече хліб мати вдовиця.
Незорана незасіяна рілля
заросла терням бурянами
і пухне із голоду холоду дитя
бо немає господаря між нами.
Похились вишні облуплені двори...
кропива жагуча пече душу вогнем,
журавки злетіли шукати долю у світи
брама до хати закрита на колодку ключем.
Нові яничари зрадники чужинці
обікрали обдерли закули в кайдани
розпалили війну вбивають українців
і два фронти відкрили для нас тирани.
Ридає ,плаче стара мати за сином
бо в сиру могилу ховає своє дитя
навіки увінчала старість полином
і кров'ю напоєне повінця життя.
І сива ненька за мізерну копійчину
збирає до колоска урожай із поля,
злиднями латає свою одежину
і на свято частує крихтами недолю.
Від себе відриває кусок хліба
щоб діточки небули голодні а ситі
а в пана діти від жиру ходять диба
галасують бо мають їсти в кориті.
Отямтесь, Схаменіться, жадні лиходії!
скільки потрібно пити крівцю із трудяг...
ви, обпалили крила зруйнували мрії
нічого вічного небуває і до вас прийде крах.
Від спеки жари висихають ріки
рубаї вирубують столітні дуби
а мати голубка у Бога шукає ліки
залікувати рани від печалі жури .
Перед образом божим запалює свічу
щоб скресла зима зацвіли цвітом сади
і під синім небом зупинити війну
на землі більш діти не знали горя і біди.
За вікном вирує люта зима
сніг і дощ пронизує душу
між бідними багатими стіна
і сирота в прийми іти мусить.
Із дня на день надією живе
що скоро прийде рання весна
розстануть сніги і все лихе мине
і засяє сонце миром і зародить земля.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Отямтесь, Схаменіться, жадні лиходії!
скільки потрібно пити крівцю із трудяг...
ви, обпалили крила зруйнували мрії
нічого вічного небуває і до вас прийде крах.
