– Де ж ти, Весно?
Вже заждались!
А вона не поспішала.
Чи то у неї мо́ці мало?
Чи міцненько може спить?
– Уже ж настала її мить!
Зима натомість бушувала,
Вдома чути як вона сичить,
Бо ж завірюхи розкида́ла
І землю снігом покривала.
– Весно, недавно ж ти була у нас,
Чому покинула край наш?
Чому так швидко відступила?
– Я... ще зовсім є не в силі,
Прошу пробачення у вас.
Та знайте, скоро гряде́ мій час:
Розцвітатимуть квіти,
Будуть люди радіти,
Птахи́ дзвінко співати,
І кохані гуляти;
І народиться свято.
Та потім... Весна засумувала
І відчайдушно закричала:
"Де ж моя сила, де ж моя міць?!".
І побачив це Місяць,
Та до Сонця звернувся,
І сказав: "Поможи
Цій нещасній Весні".
Але гаряче світило
Йому сповістило:
"Хоч я і могутнє,
Та зараз безсиле.
Проте... я знаю,
Що нашій скорботній Весні
Поможе нахил земної осі".
І Мати-Земля цю розмову почула,
Зжалілась вона і розчулилась,
І до Весни сумної звернулась:
"Красуне моя, не журись,
Терпіння крихту наберись.
Я ще трішки провернуся,
Навколо Сонця прокручуся.
А зараз поки подрімай,
Від мене сили набирайся,
Щоб потім різко наступити
І "білого ведмедя" усипити".
– Та скільки можна ще чекати!
Я вже Зиму хочу цю здолати!
Терпець урвався в бідної Весни,
Бо думала, що не подужає Зими.
Зневірилась і гіркотно заплакала,
Та з піднебесся сльозами покапала.
І сталось чудо! Весна зали́ла сніг!
Слізьми його своїми розтопила,
І "білий звір" у ґрунт поліг.
Нарешті Зиму лю́тую убила.
18.03.2018ℬℭK Λ Е О Δ О Р
__________________________________
Вжиті слова:
• Міць (моці) – сила (сили).
• Грясти – наступати, наставати.
Вірш №19