Поема
«Я смиряюсь, та не зменшую
градус любові до Марії»
1
Без мене, товариші
й пани!
Без мене.
Ви драпаєте,
ніби вчепить вас мали
до безмена...
ще й прикрашаєтесь!
Й ніби гедзі вас укусили. —
Марія! от гряде!
в Красі і Силі!!
як серцем обійме мене —
хіба скочуся й покочуся
до долин?
От слово Її, що
з вершин,
з вершин пророчих, не нарібних:
і найсердечніше,
й найнедосяжніше!
й всім — найпотрібніше! —
тому нікому й не потрібне...
Як лід — й пожежа:
й вибух...
вершин! Й вершин — не дрібних!
І не застосувати!
явить любов — й не скасувати,
й не заперечити! —
проте юдолі не потрібне...
2
От пара!
От духовна лазня! —
втікають нагі-срібні
від злата віників-сюїт
святої неухильності Її.
От слова жар!!
Де не на жарт...
Й святий Пантелеймон
був вкинений — у олово.
Й де я Її вдягну —
в Любов-і-Слово.
А бачите:
в низах є слово — то нема любові...
Як є любов —
то де те слово?
То Божа нагість!!
Божественна ця наглість
спочаткова:
і я кажу:
тьма-айсберг —
і — вершина Божа! — сяє Слово!
Ага!! «піартеся»... Вона
вас всіх-усіх
попарить...
і карти
й перекинуті стопари...
І дух — звірів рахуби спалить!
Якщо допіру вас не сказить.
І Вона вигляне
із Неба:
я ніжний
я п’янкий
я скельце
як араб серед оази!
Повторюю: як біс не сказить.
3
«Піартеся»! І Вона всіх попарить!
Плани вам спалить:
Тому — ви не всі зразу.
Боже! в який-то день
мене той Бог вершин
що вигнав Арктику —
і вигнув гори як аршин
призначив духом спалювать заразу!
Гонителі ви,
в холодіючім обряді...
Кати світські!.. і «теплохладнії»...
ви — легко важите!
тим бавитесь
що в Бога й в мене —
і усміхаєтеся, ніби воші на безмені.
Що, в жарові?
Ви вчухалися у капкан! —
Бо ж на базарі:
й хреститиметесь —
і чухатиметесь —
і танцюватимете
увесь час канкан!!
все зразу...
і голови у ящиках всюди, й наразі...
Що ж! випив я любов —
і кажу правду.
От до Марії, до вершин, —
любов-і-правда.
А як всі цьому раді!
Щоб на підлозі і лице знайти і —
залишитись в маскараді...
Розширте серце,
небайдужі,
дійдіте до вершин Івана Лужина:
розширте:
Бог один і ти один.
Заради вас повзу, і — доповзуть:
і бити надолужать.
Що й тепло шепчуть: «Перестанемо,
і доженем — то ще дамо, та пере-
станемо,
роз-
битеньких
дзеркал
не стане...»
Та, Боже! Боже, і високий Ти який,
і геній шерехкий,
Але ж Цариця Неба — дужа!!
4
Де люди? Друже, —
як у інших вам віках??
Нам видно тут:
як чистота в комусь потужна!
Ось я й
безвинно опадаю!
І що мені ті Гімалаї??
Не умираю, бо
Любов Христова не зникає.
По-нещасливому якось непарні всі...
За що мене паплюжити?
За все мене паплюжитимуть.
Боже! високий Ти який!
мій геній шерехкий,
але Цариця —
ба! — аж дуже дужа!..
«І я жила,
жила
й страждала,
була земна,
та й Сина годувала,
а Бога-Сина я не зрадила...» —
а це
мене вже Отча сила
в’яже,
Марія нам отак не скаже:
все сотворила всім...
Бог що їм творить...
Книги закрили, тож і сайти:
не хоче Україна Її,
хоче сала...
5
То що?? —
Дрижання сильних
бідність «багатих»
маскарадність їх
столикість
і лукавство ніби-то порядних
блохи великих... —
Вона все чує,
чує й бачить...
І я Красуню, Її — бачив
і ви заплачете.
Без масок жде
без маски
мене жде
любов Її
гряде...
5.05.2013, Світле Воскресіння...
