Вже запізно. Буває і так.
Розчинившсь у подихах завтра,
Ти загубиш сьогодні маяк.
Як вернутись, а може не варто?
Не ставай тим важким тягарем,
Де думки розривають, спинися.
Бо із серця залишиться щем,
Бо цей дощ затягнувся, всміхнися.
Із скорботи і туги - жалів.
Побиватися марно, ти ж бачиш,
Що той Всесвіт уже відболів,
І ті сльози нічого не значать...
Загорнися в надію міцніш,
Залишайся в обіймах, бо завтра,
Від зневіри не стане рідніш,
Відпускай тягарі, бо не варті...
