Дієреза (грецьк. — розмежованість, роздільність) — в античній версії — заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці дієреза вживається за вимогами метроструктури.
Яскравий приклад дієрези зустрічаємо у творах Б.Грінченка «Убогії ниви, убогії села”, коли додається зайвий голосний у слові. Іноді голосний опускається, коли замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”:
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту
(П.Тичина).
Дієреза, як і афереза, пов’язана з чергуванням звуків української мови і з розкладанням дифтонгів на їх складники, що майже не спостерігається в сучасній поезії, хоч окремі випадки трапляються, як-от у підляського поета Ю.Гаврилюка:
Міесець вбрався в хмару в
міедну зброю
свіетло його догасає
Через небо пронюосся
Віетьор хмари перевертає
розносіт звуон вікуов […>.
Назва «Підляський» ґрунтується на історичній назві території поширення говірок — Підляшшя (біл. Падляшша, пол. Podlasie). Назва походить від словоспулучення «під ляхами», тобто, біля (близько) поляків. Оскільки чіткої межі між українськими та білоруськими говірками на Підляшші не існує, існують різні погляди щодо того, де є межа поширення української та білоруської мов.
Подібне спостерігається в поезіях, написаних діалектом.
Афереза (грецьк. apheresa – букв.: позбавлення) – утинання певних звуків у слові задля уникнення збігу їх та дотримання вимог віршової метроструктури.
Яскравим прикладом застосування аферези є поезія П. Тичини:
Приїхало до матері да три сини,
Три сини вояки, да не днакі,
Що дин за бідних,
Другий за багатих...
У поетичних творах також спостерігається чергування звуків “і” та “й”, “в” та “у”, “з” та “із” або “зі” тощо, зумовлене евфонічним принципом української мови, а також вливом віршового розміру. Приміром: “Непевний кроче мій, іди! “Непевний кроче мій, не йди” (М-Вінграновський) або “Вгору! Щоб мигтіли зіроньки між рук” (В. Чумак).
