На вулиці вітер гілля похита.
Листя пожовкле летить в небуття.
До грунту холодного саме припада.
І поки летить, цінує прожите життя.
Місяця на небі у повній.
Дарує усім свою пишноту.
Він знає, мине лише мить.
І що через день його велич спадає.
Він тішиться миттю.
Він не показує сліз.
Він гордовито заявляє,
Що я тут власник, у цю ніч.
А лист летить.
До долу пада.
У вічнім польоті, цінує прожите життя.
Чому я не ріс під ясним промінням.
Чому не радів ранковій росі.
Чому завжди я скаржився на вітер
Кому тепер потрібен я?
Тепер я всього навсього сміття.
А місяць сяє.
Хмари від себе руками ганяє.
Він знає, що зараз його час.
Ось так і в кожному із нас буває.
Хтось падає не цінувавши.
Хтось підійнятися не всилах.
Тому, що відпустити минуле
Це щось для нього не можливе.
А хтось у своїй повні сяє.
Тримаючи в руках кожну мить свого життя.
Так ким нам бути?
Вирішувати лише нам!
За нас ніхто не проживе життя!!!
