Де назбирали Ви чар-зілля,
Мила доню, мій любий-любий друже!
Кохаю Вас до божевілля.
Мене відмолодила пристрасть ніжна.
Хто любить --ніколи не старіє,
Верне собі запал юнацький в серце.
Я жити буду у надії,
Що Ви сюди, кохана, повернетесь.
Моя північна зоре, Мері!
Відчуйте розкіш ніжної любові.
В прихильність Вашу більше вірю,
Ніж Ви самі, о загадкова.
Живу я лише Вами… й пишу
Зізнання щирі. Може, недоречні?
Із ким Ви в оцю мить? Чи грішу?
Простіть мене, молю сердечно…
Мовчання Ваше, як небуття.
У сумнівах я мучуся, страждаю.
Моя любов – пал, вогонь… без каяття.
Кохання старості не знає.
Французький письменник, друг і видавець творів Жуля Верна П’єр-Жуль Етцель був закоханий в українську письменницю російського походження Марію Вілінську (Марко Вовчок). Майже на сорок років Марко Вовчок стала постійним співробітником його журналу і отримала виключне право на переклад Жуля Верна в Росії.
Чудовий вірш! Дуже гарно!!!
Дякую, пані Ніно 
