Мы рождены для вдохновенья,
для звуков сладких и молитв
А.Пушкин
Вдивляюсь в очі безликому світу:
Будинки, дерева — все сіре довкола.
Думка жевріє — і тут же сіріє:
Кличу на поміч: «Прийди, Калліоло».
В сіре небо, згусле, обвисле,
Промінь сонця впусти золотистий,
Через нього закинь перевеслом
Райдуги настрої прозоро — барвисті.
Клапті хмар брудних, каламутних,
Ти розмалюй на небесно-блакитні--
І чайки в небі забудуть про смуток,
Як крила скупають в хмільнім колориті.
Укинь ти на землю серпанок вуалі:
Хай сіру траву оксамитом прикриє.
Сірі тумани прожени десь подалі--
Ранок рожевий рожево їх вмиє.
І світ вже не сірий і не безликий:
Все в нім барвисте й зовсім небуденне.
З невідь спадають думки сонцеликі,
А з вуст виринають вірші натхненні.
