- Не судіть ви мене, не судіть,
Не питайте, прошу,не питайте,
Не змогла я всі муки стерпіть,
І за мене його не карайте...
Він пішов...Не змогла я стерпіть,
Де і звідки взялась в мене сила,
Не могла я його відпустить,
І суперницю я тоді вбила...
А він вражено враз зупинивсь:
-Що ж ти,жінко моя,наробила,
У будинок негайно вернись,
І мовчи, бо не ти це зробила...
Він на себе вину мою взяв,
І за мене його засудили,
І мовчати мені наказав,
Та мовчати нема в мене сили...
Бо без нього мені не життя,
Каяття і нескінчена мука,
Не потрібне мені майбуття,
Я готова на вічну розлуку...
Це було у селі в нас давно,
І здається його оправдали...
Не вернувся він більше в село,
Куди дівся селяни не знали...
А вона не змогла більше жить,
Отруїлась, її поховали,
Час все стер і все далі біжить,
А селяни усе пам"ятали...