Квіти загубились на твоєму платті,
А в очах затрималось нічне багаття.
Біжиш, ти десь комусь потрібна.
Бо рідна.
Немов по клавішах рука,
Ледь зачепила ти якогось дивака,
Слова - натягнута струна,
Така одна.
Тебе хоч знаєш вже багато років,
А ти все далі нерозвідана земля,
І не шкодуєш осеней і кроків,
А може нічия …
Мабуть, чиясь, бо так летиш очима,
У своїх мріях не спиняєшся й на мить,
Але нічого не ховаєш за плечима,
Тобі болить …
Здалеку рідна, а ще далі ледь чужа,
Сховались одночасно посмішка й сльоза.
Несправжня - справжня і така мрійлива,
Серйозно – жартівлива …
У тебе завтра дощ, а може завтра літо.
У перший день потрібно особливо увійти.
Десь голосно лунає Despacito,
Для твоїх квітів це все мусить підійти …
цікавий твір. за назвою пішла - сподобалась. взагалі, видалось, що автор просто передає потік своїх думок, які сколихнула чиясь, а чи нічия грайлива дівчина-чарівниця. до викладу могла б причепитись, але настрій не той - чомусь сьогодні по-особливому хороше
