Дощ змиває сліди і погляди,
Це він грає так, а не шумить.
І ти губишся в марних здогадах,
Будиш все, що байдужість злить …
Проникає у душу холодом,
Проникає псевдо - золотом,
Навіть в дощ якоїсь миті
Вікна – очі хмуряться умиті …
Так хоч відблиск сонця їх ховав,
Так хоч хтось пилюкою посипав,
Поки світ безпечно тихо спав,
Дощ на землю раптом випав …
Пробудились люди, а кругом
Вже немає того, що в дитинстві
Чи у юності не мирилось зі злом.
Тішиться безглуздя в свинстві …
Нахапало статків й похвальби,
І немає сенсу ні куди, ні звідки,
Серед тої дикої гульби
Не питай нічого у своєї зірки …
Одізвались люди і дощі,
Стали знов потрібними вірші,
Розпочався із дощем концерт,
В шапку кинув дощ останній цент …
Хтось заслухався, з нахмуреним чолом
Так стояв і слухав до кінця,
Бо болить уже, що там за вимитим вікном …
І мелодія болить, і скрипка ця …
