В цей тихий засніжений вечір
Не чути церковного дзвону.
І тільки блискучі ворони
Рвуть тишу. Здригаються плечі
Від каркання... Що ж так тривожить
Оту чорноту з потойбіччя?..
Стою, ніби тінь, на узбіччі
Й шепочу: мій Господи, Боже!
Помилуй дочку свою грішну,
Прости мою душу пташину,
За все, в чому маю провину,
За мрії, в оголених віршах...
Бентежна ця слабкість жіноча:
Кохання торкатись - душею!..
Та поки парю над землею
Я крила згубити не хочу!
Безкрилою жити не вмію.
Безмрійною - краще померти!..
Прости за молитву відверту,
За те що плекаю надії...
За те, що живу почуттями,
Що повниться серце любов*ю,
Бо я залишаюсь живою -
Допоки люблю донестями.
