|
Дві наші родини,-
Мала та Велика…
Країна,- Балкон… Ми,- населення - Квіти…
Такі…І такі… Ось такі… Ще й такі…
Як всьому під небом - НАМ хочеться жити,-
Рости, квітувати, любитись… П’янкі?
Розсі?яти тут для Людей аромати,-
Коли ТІ спочити приходять сюди…
Зле ж Сонце стріляє немов із гармати,-
Ні вітру, ні хмарки,- лиш крок до біди…
Та Люди НАС люблять,- прикрили габою,
Усіх напоїли,-і цих, і он тих…
А ЇХ хто прикриє,- доба за добою
Гримить десь на Сході,- це лихо із лих…
Країна.- Вкраїна… Народ - українці…
Такі…І такі… Ось такі… Ще й такі…
Сусіда візьмем… Глянуть,- жив наодинці,-
Та саме з таких в світ ідуть Маяки…
Це й ВІН захистив на кривавім Майдані
Грудьми без жилету сім’ю та Балкон…
Тепер же на горлі схрестив дужі длані
Чужинців, що топчуть Донецьк, Краснодон…
Війна тут…Розриви… Окопи… Гармати…
То в них десь хтось плаче, то в нас хтось рида,
Чи в яму кидається згорена мати,-
Для неї смерть сина,- то чорна біда…
Летять СМС,- ніжні, світлі, за ними -
Лиш спокій,- доб’ємо ,,братків,,- хай їм грець…
Повернемось ми,- обіцяєм,- живими,
Бо нас прикриває габою Творець…
А долю ТОГО, із Кремля,- не прикриє…
ID:
797380
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 28.06.2018 15:58:47
© дата внесення змiн: 28.06.2018 15:58:47
автор: Янош Бусел
Вкажіть причину вашої скарги
|
