Інверсія (лат. inversio — перевертання, переміщення, переставляння) — одна зі стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: “Умовляють серця перебої” (В.Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова “серця”. І. вживається переважно в ліриці. Деякі поети виявляють посилену схильність до інверсованих сполучень, що певною мірою визначають їхній мовний стиль:
Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;
спомин — роса весняна, щастя забутого сон
(Б.І.Антонич).
Почасти І., зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.
І. побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Українська мова належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною. Тоді як зміна такої послідовності психологічно сприймається як відступ від певної сталої норми. Логічна послідовність розгортання думки регулює, зокрема, порядок головних членів речення, які складають свого роду синтаксичний кістяк висловлюваної думки.
Прямим буде порядок слів, за яким присудок розміщуватиметься за підметом, а інверсованим буде їх зворотний порядок: присудок перед підметом.
Наприклад, один з віршів В. Стуса починається таким реченням:
Гойдається вечора зламана віть,
Мов костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді.
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне. (Д. Павличко);
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра);
Ця любов, наче овочі цінні.
Дозрілі, пізні. (Б. Рубчак)
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози. (Т.Шевченко)
Т.Шевченко також використовує І. у текстах, стилізованих під народну пісню, думу:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина. (“Зацвіла в долині”);
Заступила чорна хмара
Та білую хмару.
Виступили з-за лиману
З турками татари. (“Заступила чорна хмара”).
