«Постане все прахом твоє – і життя, і надії…»
129* обітниці і плата:
«те, що я дав тобі, верни з лихвою!» (Б.В.)
А наука Святого Письма сумнів сіє в літа:
Ми постали з землі – і землею постануть вуста,
Що високому небу співали хвалу, а надію
Покладали на Вічність. – Та смерть нам покаже перста!..
130* обітниці і віра: «не повірю, поки не торкнуся!» (Б.В.)
(навіщо та жертва, що зло тут і смерть не зборола?..)
Воював я з Тобою, перечив, скидав із небес,
Не приймав Твою мудрість, і слово, і славу, і хрест,
І обітниці ті, що для світу й для мене залишив, –
А Ти був і страждав – вбитий мною! – і марно воскрес…
131* обітниці блаженства: «блаженні чисті серцем»? (Б.В.)
Ті вуста промовляли й мені: «Є на світі любов!»,
Просвіщали мій розум і праведність шляху вказали:
«Приготуй же ти серце Мені, поки ним не схолов,
Хай у радості, чистим читає у Храмі скрижалі».
132* обітниці і причини: «… бо не відають, що роблять!» (Б.В.)
(а я иным болею здесь: «Он ведал, что творил?..»)
О, как жаль, что мой бог так безмерен, велик, вездесущий,
Что нигде во Вселенной ни ныне, ни в веке грядущем
Кромки места иль ниши совсем для Него не осталось,
Из которой Он смог бы взглянуть
на себя. Да на всех, здесь живущих…
***
цілую, обціловую кожен пальчик - за кожну тут літерку твою!!!
і не забвай, дівчинко: ми вже мільйон років знайомі і ще більше - лише як друзі розмовляємо, тільки на "ти"!!!
справді, безмежно вдячно відсилаю кожне твоє слово у душу твоїх днів - бо так само радію!
а інакше як?! - не любити само життя, його дух і красу
, що в тобі небеса заховали, дивовижне сотворіння боже!
уклін і любов моя тобі, пам"ять і повага!!
о, ми такі були, такими і лишаємося від самих початків, Ірино, від сотворення, згадаймо і Адама, і дітей Адамових, і себе - на всіх шляхах життя...
але - воно, життя, має тривати, а ми - бути у ньому, і такі різні, і прагнучи правди та істин...
Ну, Касьяне! Де жти ото заблукав, друже! 
