Чого, матусе, зажурились,
Аж наче хмара обійма?
Чи діти в гості забарились,
Чи довго пенсії нема?
Чи, може, голова від щастя
Запаморочилась на мить
І ви присіли, щоб не впасти,
На лавку трохи відпочить.
Посидьте, нене, подивіться -
Земля тепліє, відмерза,
Останній сніг в очах іскриться,
Як та непрохана сльоза.
Ось за вікном весна кигикне,
Турботи знову облягли.
Ви ж до труда земного звикли,
Лиш до неправди - не змогли.
Матусе, зіронько єдина,
Де взяти праведні слова?
Старенька хата, як хлібина,
Нехай вам душу зігріва.
