Осене, яка ти розпрекрасна,
Сил уже немає більш мовчать.
Осінь... Я у тебе закохався
І обіймами твоїми я печаль
Назавжди хотів би вбити,
Та не можу доторкнутись рук твоїх,
Бо ж вони малюють ті картини,
Писані дощем на жовтому листі.
Я б хотів, моя ти золотоволоско,
Цілувать в агонії твої уста,
Та вони уже цілуються із громом
Ви такі щасливі, а я знову сам.
Ти - богиня! Я молюсь у небо,
Звідти сльози нічиї, як я гадав.
Сльози то були закоханих у тебе,
Незліченних тих, хто тебе всю жадав.
Осене, яка ти розпрекрасна,
Чуєш, я тебе до скону полюбив.
Хоч навіки будеш недосяжна,
Ти вертайся знову й знов, бо я без сил
Розлюбити сміх твоїх вітрів.
Я не в силі їм і дати опір.
Бо ж боровся та вагавсь і ледь зумів...
Подих твій сказав: "Настала осінь..."
Осінь дійсно прекрасна, особливо на Полтавщині.Це у нас вона незвичайна, така золота, приваблива, радує душу. У неї, як у вродливу жінку, не можна не закохатися.
Самотня Людина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00