Я вип'ю теплу чашку чаю, відкрию штори на вікні...
У нім побачу я містечко,що огорнулось в темноті,
його укрила жовта осінь,що так й літає,мов у сні...
Укриюсь пледом я тепленьким , в задумі своїй потону.
Згадаю миті,що минули, немов секунди, а не місяці...
Слова приємні і таємні, усе згадаю я собі..
І ''добрий ранок '' й ''надобраніч'' ,що
зігрівали в зимні дні, я не забула...
Пам'ятаю...
І погляд той наївний і приємний,
торкає до глибин душі...
От як тебе забути? Я не знаю,
тому напевне все так пам'ятаю.
P:S Не спішіть робити передчасні висновки щодо людей,можливо саме вони підтримають вас у скрутну хвилину, а може і підуть геть... Але не викидайте з серця людей,які стали дорогими, без вагомих на те причин. Зовнішність ніколи не має бути важливішою за душу людини, адже за образом простої людини може ховатися безцінна доброта душі й щирість,а за обличчям впливового мажора може ховатися байдужість й невміння любити по - справжньому.
Друзі вибачте за погане римування й не дуже якісне написання. Рядки вирвались самі по собі..
