Присвячую цю поезію своїй рідній домівці, своєму селу і своїй родині, яка повсякчас мене надихає на нові звершення і творчу діяльність.
У снах я часто бачу тата,
Як він працює по́ночі у полі.
І видиться мені батьківська хата,
А в ній обідрані, дитячі долі.
На кухні мама хліб вже допікає,
Духмяні запахи літають понад садом!
А там, уже піони зацвітають:
В грозу лілею їх, щоб не побило градом!
У сутінках село немовби оживає,
А з ними і дитинство дихає у спину...
Собаки лають, соловейко десь співає,
І тьохкає всю ніч без перепину!
Затьмарили повітря горді матіоли,
Навіть у сні я вловлюю ті аромати!
На їх пелюстках солодко дрімають бджоли.
І навіть ластівки заглядають до хати..
Отак тікають із домівок хлопці і дівчата,
Перетинають лінію життя, і геть за браму!
А потім сльози ллють, бо хочеться до тата!
Летять пташиними ключами у обійми мами!