Анімізм (лат. апіта, animus — душа, дух) — світосприйняття, базоване на переконанні в існуванні духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту. Воно заклало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах).
А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму). Часто елементи А. спостерігаємо у фразеологічних сполуках антропологічного характеру (“іде дощ”, “біжить дорога” тощо). Вони правлять за основу сюжетотворення багатьох фольклорних жанрів (казки, легенди, балади, замовляння).
У художній літературі А. набуває форм персоніфікації. Такими, зокрема, постають образи вітру, Дніпра та сонця, до яких звертається Ярославна у “Слові про Ігорів похід”, а також природні явища, як наприклад, у ліриці П.Тичини:
Ой, не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чого так сичі
Розридалися в лузі.
А. спостерігаємо у пейзажних замальовках прозових творів М.Коцюбинського, а також у творах О.Довженка, М.Стельмаха, Лесі Українки та ін.
Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... («Хо (Ранок у лісі)» М.Коцюбинського).
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом… Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси… (“Лісова пісня” Лесі Українки).
У драмі О.Олеся «Над Дніпром», у якій художньо репрезентовано грані самобутності духовної культури предків, висловлена авторська позиція стосовно героя та характеру його зв’язків із минулим і сучасним.
Таїна народних звичаїв, традицій, обрядів, система народних цінностей і моралі стали визначальними для композиційного та ідейно-змістового аспектів твору.
Як свідчить епіграф до твору, в основу драми покладено давні вірування в існування альтернативного виміру життя:
Може, це сльози далеких,
Може, це сльози коханих...
Роси упали на очі,
Роси з сльозами злилися...
А ось вірш, де О.Олесь одухотворює Дніпро:
Дніпро, Дніпро! Ти покохав,
Як матір, Україну,
Ти рідним братом її став
І другом до загину.
Вітри розчісують тебе,
Річки вином частують,
Русалки пояс тобі тчуть
І золотом гаптують.
ID:
812147
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 01.11.2018 12:15:56
© дата внесення змiн: 01.11.2018 12:15:56
автор: Теоретик
Вкажіть причину вашої скарги
|