Присіла осінь знову на узбіччі -
На тім узбіччі, що з усіх узбіч,
Зітхала тихо, мерегтіли свічі
І молитви читала всіх сторіч.
За всіх убогих, нині убієнних,
За душі праведні - що в Бозі упокій,
За всіх невинних, за усіх смиренних...
І квіти викладала в дивний стрій.
Що більше принести, та чим розрадить?
Чим душу напоїти, чим спасти?
Молитвою могла лишень зарадить,
І листопадом впасти між хрести.
Що більше треба їм? Лиш вічний спокій,
Де смутку жменя, де гірка сльоза.
Лелеками злетіли у свій вирій -
У вирій сну, де втихла вже гроза.
Лети, молитво, в той, блаженний вирій,
Всі душі освіти - добром напій,
Сьогодні осінь у своїм поклоні, щирім,
Вкладає квіти та свічки у дивний стрій.
(С) Леся Утриско
В нашій пам'яті вони завжди з нами.Дякую за вірш. 
