Добу осінню тішив листопад
І раптом на папір поливсь віршами,
Як і рясний серпневий зорепад
Чуттєву душу аж до дна вражає.
Дощі скупали осені красу,
Журба пташина з нею обнялася,
Вплела берізці золото в косу
Й немов вином, видовищем впилася.
Осіння казка не завжди сумна –
Частенько переповнена й дивами,
Де кожне з них, мов привид вирина,
Й фігура кожна ніби оживала.
Осіннє сонце особливе теж –
Воно дарує прохолодне світло,
На мурашиний полилось кортеж.
Він до пенька – вповні, порожній – звідти.
Готує всю природу до зими
І павутиння бабиного літа.
Ставок промінчик сонця заломив,
Щоби поету душу ним зігріти.
2.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).