Кладу до низу глянцем кольорове фото,
Аби під поглядом не бути кожну мить…
Та знов підходжу до світлини трохи згодом,
Торкнутись пальцями до надпису на ній.
«Коханому»… І все… Одне-єдине слово,
Ні слів любові й рим у тлінності життя,
До божевілля мило, трохи загадково,
Одне лиш слово, крапка… І жива душа.
Сюжети пам`яті від сподівань предвічних
Лягають крихтами з облуплених цеглин,
На загадковий погляд, ніжний і магічний,
Очей, відтінку стиглих з Греції маслин.
Блідий, розмитий відблиск смуток напророчив,
Поклавши промінь-мітку на душі мечем,
Ледь відвернувшись до вікна у темінь ночі,
Відчув я легкий дотик голкою в плече.
Гуляє погляд по кімнаті прохолодний,
Тремтить, немов від вітру, світло ліхтарів…
Донині я твоїм коханням ще голодний
І хворий пристрастю, на диво лікарів.
Вже вдруге свічка гасне на плиті каміну,
Крупинки долі сиплють з цегли тлінних тіл.
Я обійму тебе…Колись…Я в це ще вірю…
І ти, любов моя на фото, в це повір.
