Не зозулі долю накували -
Накували долю ковалі,
Ті, що збудувати обіцяли
Світлий рай для людства на землі.
З вірою, з красивими словами,
Що є правда, що добро і зло.
Тільки ж все те синіми морями
Назавжди за вітром попливло.
Зникло враз. І стало жаль до болю.
Може. то лиш пісня солов'я,
Все одно я полюбив ту долю,
Бо вона - з народження моя.
А зустрілась, як на маскараді,
Доля у свитині не новій.
В ній поняття чесності і правди
Зовсім інші, ніж були в моїй.
Не шкодую я за ковалями,
Знаю, десь вони собі живуть,
Як раніше, блудними руками
Інші долі, брешучи, кують.
Б'є озноб біля чужої ватри,
В пізній час довіритись - кому?
Світ перелицьованої паравди
Я в житті ніколи не прийму.
