Перифраз, Перифраза (грецьк.periphrasis — описовий вираз) — мовний зворот, який вживають замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. П. можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів: майстер сцени — артист, театральний режисер; благородні птахи — лебеді; чорне золото — вугілля; бити себе в груди — каятись; накивати п’ятами — втекти та ін.
У науково-популярних і публіцистичних текстах П. часто використовують, щоб уникнути повторень і водночас висловити авторське ставлення до об’єкта розповіді: Геродота називають “батьком історії”, Ольгу Кобилянську — Гірською орлицею”, Лесю Українку — “дочкою Прометея”. До П. належить і заміна авторського “Я” — “ваш покірний слуга”, “автор цих рядків”. Від частого вживання, зокрема в засобах масової інформації, позитивні якості П. нівелюються і перетворюються на штамп (королева полів, солодкі корені).
Перифраз (від д.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.
У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце української поезії»).
П. у художній літературі має завданням зробити текст виразнішим, більш дієвішим та цілеспрямованішим і своїм характером наближається до метафори або метонімії, виражаючи семантику слова чи словосполучення переносно, за принципом подібності й суміжності: “Розпадеться луда на очах ваших [прозрієте> неситих” (Т. Шевченко); “Лягло костьми [загинуло> людей муштрованих [солдатів> чимало” (Т. Шевченко).
Необхідно розрізняти П. і перефразування — часткову зміну відомого вислову (приказки, прислів’я, афоризми) на вимогу контексту: “Не спитавши броду, полізли у воду”; “І кинули бізнесових щук у каламутну річку нестабільної економіки”.
Перифраз можна визначити як неоднослівну вторинну номінацію описового, здебільшого емоціонально-екпресивного, оцінного характеру, що являє собою семантично неподільний вислів, який скісно вказує на істотні, відмітні або суб’єктивно виділені носієм мови ознаки позначеного об’єкта чи явища дійсності.
Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися допомогою носової хустки» замість «висякатися»).
Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т. Г. Шевченко), Великий Каменяр (І. Я. Франко), Дочка Прометея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) тощо.
божитися
