Ми такі різні, ми схожі на гілки дерев,
що хиляться, що ломляться,
Бо їх гойдає вітер.
Колись нехотілося бігти до тих тенет,
Що тепер називають великим, щасливим містом.
Ми такі різні, ми підняті на висоту,
та не всі, хтось до землі опущений....
Але торкаємо всі одну пустоту,
У сі зростаєм однією пущею.
Ми такі різні,
Хтось малює з нас пейзаж, чи портрет,
Та усі харчуємось однією сушністю.
Ми такі різні.
Ми схожі на гілки дерев,
Що хиляться, що ломляться.
Та хтось проростає новим кущем,
А хтось все життя вітру молиться.
25.11.013.
Ірина Шипа ( Сваржевська)